Шляхи формування мовленнєвої компетентності учнів

Основною метою вивчення мови в школі, як зазначає чинна програма, є формування національно свідомої, духовно багатої мовної особистості із сформованими світоглядними і загальнолюдськими ціннісними орієнтирами, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови. Враховуючи ці вимоги, я працюю над формуванням мовної особистості учня, що характеризується свідомим ставленням до опанування мови, розвиненим мовленням і здатна реалізувати закладені в ній мовно-літературною освітою ключові компетентності:
соціальну компетентність (активна участь у суспільному житті, здатність знайти, зберегти і розвинути себе як особистість, індивідуальність, ефективно вирішувати проблеми),
мотиваційну (розвиток творчих здібностей, здатності до навчання, критичності та самостійності мислення),
функціональну компетентність: естетичну, культурологічну, мовну, комунікативну (вміє оперувати набутими знаннями, навичками, використовує їх у практичному житті).
Актуальність досвіду. Одним із важливих завдань мовної освіти, як це зазначено в «Концепції вивчення української мови в 5-11-х класах загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання», є «сформувати вміння й навички вільного вираження думок і почуттів в усіх видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, читанні, говорінні, письмі і в різних сферах спілкування: особистісній, публічній, освітній, тобто виробити комунікативну компетенцію особистості; оволодіти культурою мовлення». Таким чином, з Концепції випливає, що сутність комунікативного спрямування виявляється в навчанні учнів розв’язувати комунікативні завдання з метою оволодіння високим рівнем спілкування українською мовою. Комунікативно-діяльнісний підхід «передбачає вдосконалення комунікативних умінь і навичок і спирається на принцип наступності та перспективності в навчанні рідної мови, що забезпечить безперервне формування мовної, мовленнєвої і комунікативної компетентності учнів». Зважаючи на актуальність проблеми, мною було узагальнено досвід роботи на тему: «Шляхи формування мовленнєвої компетентності учнів». Об’єкт узагальнення: процес формування комунікативної особистості на уроках української мови і літератури. Предмет узагальнення: методика формування комунікативної компетенції учнів в процесі вивчення української мови і літератури . Провідна ідея. Формування компетентностей учнів залежить передусім від рівня сформованості мовної, мовленнєвої та комунікативної компетенцій у самого вчителя-словесника. При узагальненні досвіду здійснено:
- аналіз різноманітної наукової літератури з проблеми ;
- аналіз наукових підходів до проблеми формування комунікативної компетенції учнів на уроках української мови і літератури ; - аналіз шкільних програм і підручників з погляду узагальненої проблеми ;
- характеристика принципів, форм і методів розвитку комунікативних умінь та навичок на уроках української мови і літератури;
- теоретичне обґрунтування ефективних методів та прийомів розвитку комунікативної компетенції учнів .
Теоретичне обґрунтування. У «Концепції вивчення української мови в 5-11-х класах загально-освітніх навчальних закладів з українською мовою навчання», «Державному стандарті базової і повної середньої освіти», у чинних шкільних програмах з мови для загальноосвітніх шкіл, у переважній більшості методичних посібників використовуються терміни «мовна компетенція», «мовленнєва компетенція», «комунікативна компетенція». Українські лінгводидакти послуговуються саме цими номінаціями, вкладаючи в поняття «компетенція» ті ж ознаки, які має й термін 2 «компетентність». Ми розмежовуємо поняття «компетенція» і «компетентність», наголошуючи, що перше являє собою набір певних знань, умінь, навичок, оцінних ставлень особистості та її досвіду, а поняття «компетентність» є ширшим і означає володіння (рівень володіння — високий, середній, низький) компетенцією чи компетенціями. Спираючись на тлумачення М.Пентилюк, що «мовну компетентність становлять знання особистості про саму мову, її граматичну структуру, словниковий склад, історію та закони її розвитку; роль мови в ментальності українського народу, в суспільному житті, розвитку інтелекту; уміння давати оцінку кожному з рівнів мовної системи, розрізняти мовні категорії, здатність усвідомлювати мову як своєрідну знакову систему, що забезпечує мислення людини, формування її думок і почуттів», доходимо висновку: мовна компетентність складається з фонетичної, лексичної, семантичної, орфоепічної, орфографічної, фонологічної, граматичної, стилістичної компетенцій. Формування мовної компетентності — одне з важливих завдань найуспішнішого проекту Європейського мовного портфеля (European Language Portfolio), спрямованого на вивчення мов і запровадження мовної політики країн-членів ЄС. Сукупність мовних знань особистості забезпечує вироблення мовленнєвих умінь і навичок, необхідних їй протягом усього життя. Результатом мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо) є формування мовленнєвої компетентності особистості. У «Концепції навчання державної мови в школах України» зазначено, що «метою навчання рідної мови є формування особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватись мовними засобами при сприйнятті (слуханні і читанні), створенні (говорінні і письмі) висловлювань у різних сферах мовлення, тобто забезпеченні її всебічної мовленнєвої компетенції». Сучасна вітчизняна лінгводидактика прагне вдосконалити теорію та практику викладання української мови, знайти і розробити шляхи ефективного формування комунікативної компетентності учнів на уроках мови. Проблемі розвитку усного й писемного мовлення учнів на уроках української мови, визначення змісту і структури уроків розвитку зв’язного мовлення присвячували свої наукові розвідки М.Баранов, О.Біляєв, Н.Голуб, Т.Донченко, С.Караман, Т.Ладиженська, В.Мельничайко, М.Пентилюк, М.Стельмахович, Г.Шелехова та ін.
краєзнавчого матеріалу для уроку (за умови різних способів педагогічної підтримки – залежно від індивідуальних особливостей школярів). Так, учні можуть робити (за власним вибором) невеликі повідомлення про місцеві архітектурні пам'ятки, відомих людей свого населеного пункту, письменників; добирати ілюстрації, виготовляти малюнки. Ще один шлях – вільний вибір вправ, запропонованих вчителем, учнями (Додаток №1), врахування учителем змісту і обсягу пізнавальних інтересів учнів. Важливими для формування комунікативної компетентності учнів можна назвати види вправ, спрямовані на розвиток продуктивної та рецептивної мовленнєвої діяльності та комунікативної компетентності. У роботі з розвитку вмінь сприймати письмовий текст ефективним є різнотипне читання (вголос/мовчки, повне/вибіркове, спрямоване/опосередковане). Під час аудіювання варто застосовувати аналіз тексту, його інтерпретацію, метод символічного бачення смислу тексту, метод аналізу “шуму” в тексті  тощо. У процесі розвитку в учнів умінь говоріння позитивні результати в навчання вносять складання діалогів і монологів, дискусія, обговорення, диспути; захист реферату, підготовка доповіді, презентації; рольові та ділові ігри, інтерв’ювання, виступ перед аудиторією (ведучий, опонент, доповідач тощо). Для формування вмінь писемного мовлення  застосовую метод творчих робіт (перекази, твори, проекти тощо); редагування тексту, рецензування висловлювань, створення текстів для сайту школи, шкільної газети та електронної пошти, метод асоціацій, мозковий штурм та ін. Успішному формуванню літературних компетентностей можуть сприяти уроки літератури рідного краю, що мають завдання поглибити знання учнів про життя та творчість письменників-земляків, викликати інтерес до їхньої творчої спадщини, до історичного минулого та сьогодення; формувати високі естетичні та художні смаки, уміння кваліфікованого читача, який розуміє літературу як мистецтво слова, уміння вибирати й оцінювати справжні мистецькі твори високої художньої вартості; розвивати здатність робити самостійні висновки, узагальнювати та систематизувати знання, викликати бажання оберігати й примножувати традиції свого краю. При плануванні уроків літератури рідного краю занотовуємо в конспекті аналітичні вміння та навички, що відповідають меті конкретного уроку й будуть системно, за принципом послідовного ускладнення пов’язані з попереднім наступними уроками, розвиток яких продовжиться через певний час, рік чи два, приведе до запланованих компетентнісних змін. Наприклад, ми плануємо розвинути в учнів у перспективі образне мислення. У  частину конспектів уроків необхідно систематично вносити пункт про розвиток навичок образної конкретизації, а пізніше й образного узагальнення, і не лише вносити модну фразу в конспект, а й добирати та реалізовувати спрямований на це комплекс вправ, завдань, які б технологічно гарантували результат. Анотаційні статті програми націлюють на певний кут розгляду кожного художнього твору, фіксують особливості конкретного тексту. Неструктурованими залишаються загальні компетентнісні рекомендації щодо літературного розвитку, тому подібна наскрізна думка в програмі не проглядається. Відповідно, така конструкторська робота покладена на плечі вчителя. Головним і необхідним аспектом під час вивчення літератури рідного краю є форми, методи і прийоми навчання, які застосовую  на уроках. Удосконалення їх є важливою передумовою для формування літературних компетентностей, вироблення художніх смаків учнів.
Свої напрацювання я пропоную



ВИСНОВКИ Освітні процеси в Україні ІІІ тисячоліття спрямовані на розвиток креативної мовної особистості, здатної доцільно та ефективно спілкуватися і досягати поставлених комунікативних цілей. Саме тому курс української мови і літератури в с

комунікативне спрямування, адже повинен «сформувати вміння і навички вільного вираження думок і почуттів в усіх видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, читанні, говорінні, письмі і в різних сферах спілкування: особистісній, публічній, освітній, тобто виробити комунікативну компетенцію особистості”. Усі компоненти комунікативної компетенції взаємопов’язані між собою, проте між мовною і мовленнєвою найтісніші взаємовідношення. Існує зв’язок між формуванням мовної і мовленнєвої компетенцій, який зумовлений тим, що мовленнєві вміння й навички ґрунтуються на знаннях мовної системи, володінні нормами літературної мови. Мовленнєві вміння, навички, досвід мовленнєвої діяльності формуються поступово, відповідно до вироблених мовних умінь, навичок як засобу пізнання навколишнього світу, засвоєння норм спілкування, самоствердження школяра як мовної особистості. Інформаційно-комунікаційні технології відкривають для вивчення рідної мови нові можливості, а саме якісне унаочнення через використання звуку та анімації, інтенсифікація та індивідуалізація навчального процесу, доступ до літературних джерел та словників різних типів, запис та прослуховування власного мовлення.

На своєму сайті я пропоную учням матеріали